Каплиця
Меморіальна каплиця на честь врятування царської родини.
Каплицю звели 1882 року в пам’ять про дивовижне врятування імператора Олександра II від замаху народовольців у 1879 році. Це була мініатюрна споруда у візантійсько-руському стилі — з цибулинною головою, кокошниками над вікнами і різьбленим кам’яним поясом — яка стояла на ріжку Соборної площі поруч із дзвіницею Успенського собору. Каплиця слугувала духовним пам’ятником цілої епохи: тут служили щотижневі молебні за здоров’я царя, а під час травневих хресних ходів вона була однією з зупинок духівництва.
На межі XIX—XX століть площа навколо Олександрівської каплиці перетворилася на ритуальне серце Харкова: тут відзначали коронації, ювілеї і храмові свята, а ввечері площа освітлювалася газовими ліхтарями і світлами вітрин фотоательє і кав’ярень довкола. У революційному 1905 році, коли страйки колихали імперію, біля каплиці молилися за «угамування пристрастей»; під час Першої світової — за солдат на фронтах. Невелика, вона завжди читалася як крапка в композиції Соборної площі — точка, що тримала ритм усього центру.
Радянська влада, перенісши столицю УРСР до Харкова 1919 року, взялася переробляти центр під свій ідеологічний образ. У 1929—1930 роках, у пік антирелігійної кампанії, каплицю розібрали разом із багатьма іншими сакральними спорудами Харкова — церквами, монастирями, придорожніми хрестами. Перенесення столиці до Києва 1934 року позбавило центр уваги, а Друга світова війна довершила знищення оточуючої забудови. Жодних слідів каплиці на Соборній площі не лишилося, і відновлювати її ніколи навіть не пропонували.
