Харківський університет
Харківський університет — третій університет Російської імперії — заснували Указом від 24 січня 1803 року; урочисте відкриття відбулося 17 січня 1805 року заходами просвітника Василя Каразіна (1773—1842), секретаря Головного управління училищ при міністерстві народної освіти. Кошти на відкриття зібрали з приватних осіб — поміщиків і купців Харківської, Катеринославської і Херсонської губерній, а місто подарувало університетові ділянку землі на північний захід від нинішньої Римарської. Каразін у 1803 році залучив до проєктування свого колишнього однокашника з Петербурзького гірничого училища — Євгена Васильєва. Перший Васильєвський варіант передбачав нові корпуси на університетських землях (приблизно там, де нині площа Свободи), але через брак коштів від нього відмовилися; натомість на цих землях за участі Васильєва і професора Ф. О. Делявіна заклали Університетський сад (нині — парк імені Шевченка). А університетові віддали центральний губернаторський палац, побудований у 1768—1777 роках за проєктом архітектора Михайла Тихменєва — за аналогією з раніше зведеним палацом у Новгороді. Будівельними роботами над палацом керували А. М. Вільянов і його учень П. А. Ярославський; Васильєв частково реконструював будівлю під університет, надбудувавши флігелі і зв'язавши корпуси монументальними воротами у дусі раннього класицизму. Головний корпус зберігся до наших днів без значних змін.
У 1822 році піклувальник Харківського навчального округу генерал-лейтенант Єгор Карнєєв запропонував напроти головного корпусу збудувати домову церкву в ім'я преподобного Антонія. Закладка відбулася 17 січня 1823 року; Антоніївську церкву зводили за проєктом професора Васильєва, у будівництві брали участь архітектори Татищев, Калашников і Тон. Освятив храм 25 квітня 1831 року єпископ Віталій. Іконостас у дорійському ордері виконав за проєктом Татищева харківський міщанин Олександр Лебедєв; дві з чотирьох ікон у ньому — Спасителя і Богоматері — написав академік Олексій Венеціанов. Підлогу у 1851 році виклали лещадною плитою, а 1900-го — керамічною плиткою заводу Бергенгейма.
Через ХІХ століття Харківський університет розквітнув як головне академічне ядро Лівобережної України: тут читали лекції Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров та Олександр Потебня — саме звідси розпочиналося наукове українознавство; пізніше тут починав свою наукову кар'єру Лев Ландау. Радянська влада 1920 року ліквідувала університет як заклад, розділивши його на ряд інститутів — медичний, фізико-математичний, гуманітарний — і повернула цілісну університетську форму лише 1933 року. Імʼя Каразіна закладові офіційно повернули 1999 року. Сьогодні Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна — один із найстаріших у Європі — продовжує працювати, попри постійну загрозу нових ракетних ударів по Харкову.
