Дворянські збори
Дворянські збори постали між 1814 і 1820 роками на Миколаївській площі за проєктом архітекторів Євгена Васильєва і Володимира Лобачевського — тій самій площі, що тримала Біржу і Миколаївський собор. У 1814 році харківське дворянство ухвалило рішення про побудову власного будинку для зібрань, зібрало на нього 128 987 рублів і замовило проєкт у двох архітекторів. Завершену 1820 року класицистичну будівлю з високою залою і хорами прикрасили гарматами харківської козацької фортеці; того ж року її освятили балом на честь візиту імператора Олександра I. До 1914 року тут раз на три роки збиралися сотні харківських дворян на вибори і бали, відбувалися концерти і публічні лекції — серед них виступ Петра Ілліча Чайковського 13 березня 1893 року. Єдина дореволюційна перебудова відбулася після пожежі 1870 року, що знищила двоповерхову частину споруди.
З початком Першої світової війни 1914 року будинок переобладнали на лазарет; у грудні 1917-го саме тут зібрався Перший Всеукраїнський з'їзд Рад. Влітку-восени 1919 року, коли в Харкові ненадовго встановилася біла влада, у будівлі розмістилася штаб-квартира генерал-лейтенанта В. З. Май-Маєвського. У 1922 році, коли Харків став столицею УРСР, тут оселився Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) — вища законодавча влада республіки. У 1922—1924 роках архітектор О. В. Лінецький розширив будівлю, об'єднавши її з прилеглою кутовою колишньою Астраханською гостиницею, фасади якої молодий архітектор Г. О. Яновицький переробив у відповідь до головного корпусу. Фасад пофарбували у блідо-жовтий тон із білими колонами і карнизами; перед будівлею знесли старий сквер із великими деревами, замість якого облаштували півколо для під'їзду автомобілів і два квітники. Наприкінці 1920-х добудували один поверх над центральною частиною — фасад здобув купол і характерний силует російського класицизму.
Площа Конституції під час зимових святкувань, близько 1930 року
Загін радянської міліції на велосипедах, вишикуваний на Миколаївській площі, 1930Після перенесення столиці УРСР до Києва 1934 року будівлю передали під перший в СРСР Палац піонерів, що його урочисто відкрили 6 вересня 1935 року. На переддень 1936-го перед ним запалили першу в УРСР новорічну ялинку для дітей. Перед головним корпусом стояли два сквери; у їхніх палісадниках — дві старовинні гармати козацької фортеці, ті самі, що прикрашали ще класицистичні Дворянські збори 1820 року. У великій залі 40×20×10 метрів виступали Іван Папанін і Леонід Утьосов; батько Людмили Гурченко працював у Палаці акордеоністом, а мати — керівником танців на вечорах. Майбутня актриса танцювала тут на новорічних балах напередодні війни. У 1943 році під час чотириразової зміни влади в місті будівля була сильно зруйнована і не відбудована; сьогодні на її місці лежить пішохідна частина площі Конституції та монумент «Літаюча Україна».
