Дворянські збори
Дворянські збори постали між 1814 і 1820 роками на Миколаївській площі за проєктом архітекторів Євгена Васильєва і Володимира Лобачевського — тій самій площі, що тримала Біржу і Миколаївський собор. У 1814 році харківське дворянство ухвалило рішення про побудову власного будинку для зібрань, зібрало на нього 128 987 рублів і замовило проєкт у двох архітекторів. Завершену 1820 року класицистичну будівлю з високою залою і хорами прикрасили гарматами харківської козацької фортеці; того ж року її освятили балом на честь візиту імператора Олександра I. До 1914 року тут раз на три роки збиралися сотні харківських дворян на вибори і бали, відбувалися концерти і публічні лекції — серед них виступ Петра Ілліча Чайковського 13 березня 1893 року. Єдина дореволюційна перебудова відбулася після пожежі 1870 року, що знищила двоповерхову частину споруди.
З початком Першої світової війни 1914 року будинок переобладнали на лазарет; у грудні 1917-го саме тут зібрався Перший Всеукраїнський з'їзд Рад. Влітку-восени 1919 року, коли в Харкові ненадовго встановилася біла влада, у будівлі розмістилася штаб-квартира генерал-лейтенанта В. З. Май-Маєвського. У 1922 році, коли Харків став столицею УРСР, тут оселився Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) — вища законодавча влада республіки. У 1922—1924 роках архітектор О. В. Лінецький розширив будівлю, об'єднавши її з прилеглою кутовою колишньою Астраханською гостиницею, фасади якої молодий архітектор Г. О. Яновицький переробив у відповідь до головного корпусу. Фасад пофарбували у блідо-жовтий тон із білими колонами і карнизами; перед будівлею знесли старий сквер із великими деревами, замість якого облаштували півколо для під'їзду автомобілів і два квітники. Наприкінці 1920-х добудували один поверх над центральною частиною — фасад здобув купол і характерний силует російського класицизму.
Після перенесення столиці УРСР до Києва 1934 року будівлю передали під перший в СРСР Палац піонерів, що його урочисто відкрили 6 вересня 1935 року. На переддень 1936-го перед ним запалили першу в УРСР новорічну ялинку для дітей. Перед головним корпусом стояли два сквери; у їхніх палісадниках — дві старовинні гармати козацької фортеці, ті самі, що прикрашали ще класицистичні Дворянські збори 1820 року. У великій залі 40×20×10 метрів виступали Іван Папанін і Леонід Утьосов; батько Людмили Гурченко працював у Палаці акордеоністом, а мати — керівником танців на вечорах. Майбутня актриса танцювала тут на новорічних балах напередодні війни. У 1943 році під час чотириразової зміни влади в місті будівля була сильно зруйнована і не відбудована; сьогодні на її місці лежить пішохідна частина площі Конституції та монумент «Літаюча Україна».
