Хутряний ряд
Хутровий торг — серце міщанського побуту.
Шубний ряд спеціалізувався на хутрі і постав у першій половині XIX століття на південній стороні гірки. Купці з Сибіру, Якутії і Архангельської губернії привозили сюди соболину, лисицю, песця, ведмежі і вовчі шкури, а харківські майстри шили шуби, кожухи, манто, муфти і шапки для всієї Слобожанщини. Будівля ряду — двоповерховий мурований об’єм із міцними склепистими підвалами для зберігання хутра — була розрахована на кліматичні особливості товару: товсті стіни і тінисті крамниці тримали прохолоду навіть улітку.
Розквіт Шубного ряду припав на 1850—1890-ті роки, коли через Харків проходив один із головних шляхів хутрового експорту з Російської імперії на південь — до Одеси, Стамбула і далі. Зимова Сергіївська площа тоді вкривалася ароматом дублення і червоним полум’ям свічок з вітрин: купці організовували аукціони, на які з’їжджалися перекупники з Москви, Варшави і Києва. Поряд із крамницями працювали кравці й кушніри; найдорожчі замовлення обслуговували в окремих салонах із персидськими килимами на стінах.
Перша світова війна обірвала транспортні шляхи, революція 1917 року позбавила купців капіталу, а націоналізація 1919-го перетворила ряд на склад Червоного Хреста і притулок для сиріт. У середині 1930-х радянська реконструкція центру стерла Шубний ряд разом із Сергіївським і Ново-Сергіївським; перенесення столиці до Києва 1934 року позбавило Харків інтересу до своєї спадщини. Бомбардування 1941—1943 знищили те, що уціліло; післявоєнна забудова не залишила від ряду навіть фундаментів. Хутровий торг Слобожанщини зник разом із цією будівлею.
