Миколаївський собор
Перша Миколаївська церква з’явилась на Миколаївській площі одночасно із заснуванням Харкова — щонайпізніше у 1655 році — як дерев’яний козацький храм, що тулився до самої стіни Харківської фортеці; у Никольській каплиці у 1709 році, проїздом через Харків у роки Північної війни, був присутній на богослужінні імператор Петро I. 1733 року дерев’яний храм знищила пожежа; на тому самому місці у 1764—1770 роках звели нову кам’яну церкву в дусі козацького бароко — три яруси, тригранний план з вісьмигранним центром і шестигранниками вівтаря та бабинця. Сучасники називали її одним із кращих харківських зразків доби — близьким архітектурним родичем Покровського собору 1689 року на гірці, який, за припущенням низки харківських дослідників, прямо вказали майстрові Миколаївської церкви як зразок. У 1833—1835 роках до храму прибудували трапезну у псевдоготичному стилі; невдовзі після того імператор Микола I, проїздом через Харків, наказав знести стару дзвіницю — вона, на його думку, заважала рухові — і поставити нову, в російсько-візантійському стилі.
До середини 1880-х років стара церква обвітшала, і у 1886 році її розібрали; на її місці харківський єпархіальний архітектор Володимир Нємкін розпочав 1887 року будівництво нового кам’яного собору. Завершений 1896 року Миколаївський собор — масивна п’ятибаньна споруда у візантійському стилі — став головним архітектурним акцентом губернської Миколаївської площі, поряд із класицистичною біржею Михайловського та Дворянськими зборами, що тримали ту саму площу. У червні 1919 року, коли Добровольча армія взяла Харків, у соборі і на майдані перед ним відбувся подячний молебень за участі головнокомандувача ВСПР генерала Антона Денікіна.
У 1930 році, за рішенням Харківської міськради від 17 лютого, собор було визнано таким, що підлягає знесенню — офіційно з причини прокладання трамвайної колії, яка повертала з площі на Пушкінську вулицю (та колія проіснувала до 2008 року). На відміну від сусідньої Мироносицької церкви, яку планувалось підірвати під будівництво Оперного театру, Миколаївський собор знесли розбиранням; цеглу і битий камінь рішенням ради передали на будівництво семирічних шкіл. Майдан, перейменований на честь революціонера М. Тевелева, утратив свою духовну домінанту ще до бомбардувань 1941—1943 років, не залишивши матеріальних слідів самого собору. Сьогодні на місці храму — пішохідна частина площі Конституції.
