Успенський собор
Найвища дзвіниця Російської імперії свого часу.
Успенський собор збудували у 1771—1777 роках на місці згорілого козацького дерев’яного храму, у класичному російському бароко з елементами малоросійського стилю. Будівля з характерним п’ятиглав’ям піднеслася над пагорбом, утворивши візуальну домінанту разом із Покровським монастирем. У 1821—1844 роках до собору добудували Олександрівську дзвіницю на честь перемоги над Наполеоном — її 89 метрів зробили її найвищою спорудою Російської імперії свого часу і найвищим орієнтиром Харкова, видним за десятки верст від міста.
Через увесь XIX вік Успенський собор лишався головним храмом Харкова: тут хрестили дітей купецької еліти, відспівували губернаторів, відзначали військові урочистості. Дзвонар Олександрівської дзвіниці підкорював усе місто щотижня — від ранкової служби до вечірнього благовісту звуком, який дзеленчав по бруківці Соборної площі. У 1862 році в соборі встановили один із перших в імперії великих органів механічної дії; під час концертів Соборна площа заповнювалася натовпом, який слухав через відчинені двері.
Радянська влада 1929 року закрила собор для богослужінь, скинула дзвони і пристосувала будівлю під радіоцентр УРСР; на дзвіниці змонтували антени Українського радіо. Бомбардування 1941—1943 років важко пошкодили купола і дах, але масивна цегляна структура витримала; собор продовжував служити радіоцентру і в радянську повоєнну добу. Повернутий Церкві у 1990-х роках і поступово відреставрований, нині це один із головних храмів міста — і єдина споруда на Соборній площі, що дотепер тримає її історичний силует.
